Павло Феодосійович Підлипняк- народився в 1947 р. на Вінничині в с. Носівці. Закінчив Томський Інститут АСУ і радіоелектроніки, аспірантуру КПІ м. Кишинева. Є членом Міжрегіонального Союзу письменників, автор поетичних збірок: «Розум серця», «Світло душі», «Восьмистишшя» (2008р.), «Сто сонетів» (2005р.), «Живу, надіюсь, вірую» (2007 р.), «Хокку і танка»(2008р.), «Зринають спогади живі» (2009р.), «Жінка - моя Богиня » (2010г.), а також збірок для дітей: «Здрастуй,сонце», «А ну ж відгадай».

- Павло Феодосійович, поділіться, будь ласка, Вашими заслугами на терені письменницької діяльності.

Взагалі я вважаю, що якщо людина береться за якусь справу, то вона повинна віддаватися їй повністю, інакше - немає сенсу її робити. Як поет я не одержав поки жодної нагороди, але от нещодавно відіслав свої роботи на конкурс в один із журналів. Незабаром в музеї ім. Лавреньова теж будуть представлені мої збірки: «Зринають спогади живі» та «Хокку і танка». Я не маю особливих надій на премії, я знаю багатьох людей, які не мають нагород, але реалізували себе в житті. Наприклад, Калашников, який не має вищої освіти, але прославився на весь світ. Премії, ніби, і мають значення, але з іншого боку, вони віддають суб'єктивністю. От у наш час багато хто отримує нагороди та ступені й самі ж є ініціаторами їх створення. Хотілося б, щоб це все було об'єктивно, але поки що ми до цього ще не «доросли». У Бориса Олійника є рядки: «Якщо нас купують, значить, ми продаємося». Якщо б ми не дозволяли себе купувати, ми б і не плодили ці паростки корупції. Адже ми самі породжуємо її, приносячи подачки вчителям, лікарям, юристам і т.д., це увійшло у нас в звичку.

- А коли Ви почали писати? Як це до Вас прийшло?

Я не писав віршів у молодості. Я акумулював весь життєвий досвід, всі життєві труднощі, через які пройшов і от тільки тоді спробував себе в поезії. І свій перший вірш я написав у 33 роки, в 1980 році. Мені довелося важче в житті, ніж більшості представників сучасного покоління, адже я фактично виріс без батька, і не в самий легкий час. Але все це допомогло мені стати сильнішим. Коли тобі все дозволено і немає перешкод для діяльності - тоді не так цінуєш те, чого досяг. Ось, наприклад, Висоцький: цінувалася б його творчість так високо, якщо б вона не заборонялася, коли під страхом покарання він говорив правду? І так багато інших поетів. Чим більше людина долає перешкод, тим більше вона росте в плані духовності. Усі, хто займається творчістю, їх радує саме та мить, коли ти щось створив, і це дійсно вийшло добре. І, як кажуть, Бог не посилає людині такі труднощі, які вона не зможе подолати, але, долаючи їх, людина досягає чогось більшого. Чим більше людина переживає, чим більше на її шляху виникає труднощів, тим більше вона стає духовною і тим самим стає ближче до Бога. Як то кажуть: боги - це безсмертні люди, люди - це смертні боги.

- Скажіть, а для чого ж, на Вашу думку, живе людина? Яка її місія на Землі?

Для себе я розібрався над цим питанням. Так от я вважаю - для того, щоб стати Людиною, богоподібною людиною, духовність повинна бути на вищому рівні. У мене є рядки:

Мир людей ничем не удивить,
Мир людей почти не изменяется,
В мире том нам не просто жить,
Так как редко в нем люди встречаются.

Свята дорога людини, якщо вже вона її обрала, дуже важка, адже на ній завжди будуть зустрічатися перешкоди, перевірки на міцність, перевірки на дотримання обіцянок, даних самому собі. Людина може обдурити кого завгодно, але ніколи не зможе обдурити життя, тому що рано чи пізно воно обов'язково пред'явить рахунок. Я навіть сам писав про це:

В жизни две дороги: к Богу и от Бога
И кому какая выпадет дорога?
Каждый выбирает сам себе дорогу,
Но всегда идите по дороге к Богу.

Кожній людині рано чи пізно доведеться вибирати, якою дорогою йти: тернистою праведною чи «легким» шляхом. Але легкий шлях - це шлях поразок, зради, обману, зла. Кожен ставить собі питання: навіщо я живу і навіщо я прийшов у цей світ? Я колись написав: «Не по своїй волі ми приходимо сюди, не по своїй волі ми йдемо звідси." Думаю, що було б зовсім неправильно і легковажно думати, що Бог створив нас, і ми можемо жити як захочемо, і нам за це нічого не буде. У Тибетській книзі мертвих є така мудра думка: було б дуже необачно думати, що ми можемо творити що завгодно і нам за це нічого не буде. Було б смішно і наївно створити людину і не перевірити її на міцність. Ванга говорила, що у людини повинен бути страх: вона повинна з оглядкою дивитися на життя, боятися неправильного життя. От коли є такий страх, тоді він стримує нас від поганих вчинків. Коли в людини є віра в щось, тоді її можна назвати людиною. 
Я не закликаю відмовлятися від матеріальних благ, але треба жити так, як тобі визначено долею. Як то кажуть: не судіть, та не судимі будете. Кожен з нас має свій шлях на землі, тому, коли ми починаємо обговорювати і засуджувати інших людей - це неправильно. Це їхній шлях і вони повинні його пройти. Реріх сказав: «Невігластво породжує зло», тобто, у всіх наших бідах, помилках винне наше незнання чогось. Мудра людина повинна вчитися все життя. Навчання допомагає людині зробити її життя багатим. А той, хто невіглас, хто нудний і ніяк себе не розвиває, той не знає чим себе зайняти. Є такий вислів: у дітей ми можемо повчитися трьох речей: знаходити собі заняття, радіти життю без причини і досягати своєї мети будь-якими шляхами, адже людина часто зупиняється на півдорозі. Треба до себе ставитися строго, судити себе і свої вчинки, тоді буде зростання духовності. Тут доречно згадати слова Заболоцького:

Не позволяй душе лениться!
Чтоб в ступе воду не толочь,
Душа обязана трудиться
И день и ночь, и день и ночь!
Людина повинна завжди працювати над собою, весь час працювати. Якщо ти працюєш із задоволенням і ентузіазмом, то в тебе все вийде. Багато хто з нас найчастіше виконує роботу, яку не хоче виконувати. Можливо це питання навчання. Потрібно навчитися правильно підходити до справи і тоді все вийде!

- У світі дуже багато народів, культур ... А як ви думаєте, чим ж українці відрізняються від інших? Що в нас є доброго і поганого? З точки зору людини творчої і мислячого скажіть, будь ласка, що нам потрібно зробити, щоб заявити про себе, як про сильну націю?

Нещодавно я прочитав книжку Кучми «Україна не Росія». Так, у нас багата, велична історія, традиції, культура, але ми ніколи не мали свободи. Як то кажуть, бідний ніколи не зможе стати вільним. Якщо людина бідна, у неї вже немає тієї розкутості, польоту думки, вона залежна. Я не хотів би наводити приклади про українців з вищевказаної книги, тому що там є багато таких, що принижують нашу націю. Але навіть в силу того, що ми багато років не мали свободи, все ж таки, наш народ дуже поетичний, добрий, гостинний, пісенний. Але з іншого боку, вся наша історія відклала певний відбиток на нас. Я б сказав, що найголовніше зараз для нас - повірити в себе і полюбити себе, поважати себе і зжити з себе раба, адже людина поважається оточуючими настільки, наскільки вона поважає себе сама. Це дуже важливо, адже можна виділятися з натовпу дорогим одягом, але це тільки на перший погляд, адже головне - виділятися інтелектом, душею. Маючи гроші, можна потрапити в будь-який прошарок суспільства, але інтелект - є інтелект. На цю тему у мене є свій маленький шарж: Ах яка жінка проходила повз, всім вона сподобалася, але даремно заговорила. Як говорять мудреці - заговори і я скажу хто ти. 
А от для українців зараз головне сконцентруватися і чітко визначити, чого вони хочуть, адже всі наші біди - від наших бажань. Якщо хочеш, щоб твій друг був щасливий, то не додавай йому грошей, а збавляй бажання - мудрий вислів. Потрібно знати, чи гідні ми того, чого хочемо. Мудрецю для життя потрібно зовсім небагато: дах над головою, невибаглива їжа і вірний друг, а дурню завжди чогось не вистачає і він завжди чимось незадоволений. Одного разу мій друг сказав мені таку мудру річ: кожен повинен ставити собі планку по висоті, умовно, звичайно. Один поставив планку, перестрибнув - і він щасливий, а інший - трохи її завищив і ніяк не може перестрибнути. А мудрість у тому, що потрібно просто знизити планку і ти будеш щасливий. Оціни себе і те, чого ти вартий в цьому житті. Але для цього потрібно бути мудрецем. Ми завжди себе переоцінюємо. Світ влаштований так, що в ньому 10-15% розумних, 15-20 менш розумних, всі інші - посередності. І це правильний розклад, адже якщо б усі були розумними чи всі дурними, то світ не зміг би розвиватися. Світ влаштований так, щоб кожен займався тим, що йому по розуму і під силу. Причому, працюючи над собою, можна досягти великих висот, навіть якщо ти народився в бідній сім'ї. Прикладів тому багато.

- У своїх віршах Ви часто зачіпаєте тему любові. Скоро День закоханих ... І знову ж таки філософське питання: як Ви вважаєте, що ж таке любов?

Про це можна багато міркувати. Перше, що спадає на думку - це любов між чоловіком і жінкою. Але ж можна говорити і про любов до матері, до речі, до тварини і т.д. Це дуже багатогранне почуття. Але я б сказав, що любов - це прояв доброти людини. Якщо людина не добра, вона не здатна любити по-справжньому. Любов - це відчуття, яке змушує дивитися на цей світ по-іншому, рухатися, жити, радіти життю. Стан закоханості - вражаючий!

Влюбленность – не любовь –
Преддверие ее.
Как юношеская корь
Исчезнет все равно.

Но может прорасти,
Любовью может стать!
Коль нежно пронести
И каждый раз спасать.
(П. Ф. Підлипняк)

 Якщо говорити про любов між статями, то я можу сказати, що її наявність можна визначити просто: або вона є, або її немає. Не можна раптом полюбити людину, з якою прожив 5 років і не відчував до неї ще чогось подібного. Любов - це коли ти просто не бачиш сенсу життя без людини. Любов згасає з роками, але справжня любов з роками переходить у дружбу, турботу, самопожертву. Якщо вона була справжня, то вона такою і залишиться.

І наостанок хотілося б познайомити Вас, шановний читачу, з деякими віршами Павла Феодосійовича. Тут Ви побачите і філософську лірику з циклу «Танка і хоку» (хоку - це тривірші, в яких укладена філософськи висловлена думка. Танка в японській поезії означає «коротка пісня» - п'ятивірші, де чергуються вірші в 5.7.5.7.7. складів) .

Капля дождя спадала
С ветки на ветку, словно
Опускалась по лестнице
Младенцы безвинны
Люди их
Еще не испортили.

***
В кромешной темноте
Все кошки кажутся
Одной масти.

***

Любіть Україну – 
Неньку нашу рідну!
Любіть і багату,
Любіть її бідну.
Любіть, як матусю,
Як брата, як сестру,
Як малу дитину
Бажану свою!
Любіть її серцем,
Всією душею
І будьте навіки
Разом ви із нею!
(«Зринають спогади живі»)