16.01.2019 





Меню сайту
Форма входу
Пошук
Категорії розділу
Мої статті [5]
Міні-чат
500
Головна » Статті » Мої статті

"Донька Поділля"

Жанна Дмитренко

З-поміж розмаїття поетичних голосів Поділля привертає увагу один — пристрасний, публіцистично насаджений, гостро сучасний навіть у медитативних віршах. Це голос Жанни Дмитренко. Поетеса енергійно реагує на актуальні питання сьогодення. Чи не до всіх верств населення владно звернено це риторичне запитання:

Чому безцінні прадідів пісні —

Взірець краси й високої моралі -

Шанують у далекій стороні,

А в нас вони лише для фестивалів?

(До української інтелігенції)

   Серед її поезій не знайдеш модних верлібрів, суперсучасних ритмів, рим — Жанна Дмитренко за формотворчістю, радше, традиційна. Та її слово, живе і дзвінке, сповнене життєвої енергії та динаміки, неспокійне і воднораз упевнене, відрадно позбавлене свавільного індивідуалізму. Напевно, джерело цієї громадської лірики — у вдачі поетеси, в її біографії: зростала в сім*ї  з вродженим почуттям Прекрасного, відтак, навчалася в школі — інтернаті, у Вінницькому університеті ім. Михайла Коцюбинського, з його демократичним гуртожитком і гуртовими інтересами дружного курсу філфаку, який любили і педагоги, і студенти інших факультетів.

Жанна Віталіївна Дмитренко народилася 25 листопада 1951 року в селі Носівці Гайсинського району. 
Закінчила філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту (1972). Довгий час працювала у Витавській школі (тепер Гніванська СЗОШ №3) учителькою української мови і літератури, директором. Учитель-методист, відмінник освіти України. 
Нагороджена медаллю «За трудову доблесть».Закінчила аспірантуру при Київському Національному педагогічному університеті ім. М.Драгоманова. Має друковані наукові праці. З 2005 по 2010 рік була заступником голови Тиврівської райдержадміністрації. Депутат обласної ради 5 скликання.
Нагороджена грамотою Верховної Ради України. У 2006 році занесена на обласну дошку пошани «Праця і звитяга вінничан».
Авторка поетичних збірок «Берег щастя і надії», «Витава», «Дорогі мої земляки»

І хоча темперамент Жанни Дмитренко, сказав би, більше якийсь східний або наддніпрянський, бо подоляни за обдаруванням - переважно лірики. Та все ж вона — донька Поділля. Її поезія невіддільна від Гнівані, де очолила середню школу, від Тиврова, де працює заступником голови райдержадміністрації. Герої її творів — подільські діячі: "Бах ХХ століття” Леонтович, сонцепоклонник Коцюбинський, Ніщинський, звитяжці Богун, Нечай, Кармелюк і нинішні подвижники колеги — вчителі, краєзнавці, учні і просто цікаві люди не зникають х її поля зору.

   Стихія українського пісенного слова стверджується заново під пером Жанни Дмитренко. Адже вона співає з учнями, виступає в учительському хорі, любить українську пісню в її автентичному вигляді, модифікувати яку не лише зайве, а просто гріх. Коли ж модифікувати народну пісню, то лише так, як творив її заново подільський митець — Леонтович  - з великою повагою до фольклору, народу, могутнього творця пісні, піднявши її до бамівської високості:

На зелених клавішах землі,

На тремтливих струнах вечорових,

Ідучи по втомленній ріллі,

Пісню компонує Леонтович.

(На мотив подільських самоцвітів)

   Пісенне слово України, насаджене живим пульсом сьогодення, становить квінтесенцію поезії Жанни Дмитренко. Народна пісня, винесена з рідної хати, стала джерелом її натхнення, її творчим методом. Але ж чи не всі наші видатні поети і композитори черпали з криниці народної пісні: і Тарас, І Леся, і романтики, й неокласики. Критерієм істини є актуальність віршів Жанни Дмитренко, визнання, яке вона здобула у містах і селах нашого краю як людина, як депутат, як учителька, як поборниця Правди, Справедливості і Добра.

   Буває, слово поета — вишукане, новітньої форми, в небаченім раніше екзотичнім вимірі. Цінуєш пошуки автора. Але не переймаєшся словом до глибин душі. Бо не кличе воно до життя, до живої справи. У Жанни Дмитренко слово кличе до дії, будить від сплячки духовної, творить свято душі.

Завершити промову хочеться словами письменниці, бо краще, ніж поет не скажеш:

Не знає пісня тліну й забуття,

Їй у віках судилося безсмертя…

Біжать роки в невтомній круговерті,

А їй кує зозуля на життя.

(Про смерть і безсмертя)

   Багато віршів поетеса присвятила рідному селу:

Покину все — поїду в Носівці,

Або ще краще — в Носівці,

До тих ставків, що в пісню просяться,

До всіх початків і кінців.

 

Мене там кожна стежка згадує  -

Осики, верби, ясенки,

І тихе поле під левадою,

Яким ходила навпрошки.

 

Сливовий сад і хата мамина,

Що зажурились над ставком,

І очерету шум оманливий,

І ті могили за селом…

 

Нехай сльозами серце зроситься

За всіх, ким жив, кого любив…

Покину все, поїду в Носівці —

До всіх початків і кінців.

Джерело: Ж.Дмитенко "Витава"

 

Категорія: Мої статті | Додав: ALEX (09.03.2012) | Автор: Олександр Буханенко E
Переглядів: 1835 | Теги: Жанна Віталіївна Дмитренко | Рейтинг: 4.0/6
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всего ответов: 133
Погода
Хмарка тегів
Час життя сайту
Статистика
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Хто сьогодні був?
Яндекс.Метрика
Інформаційний сайт с. Носівці - Олександр Буханенко © 2019

Використовуються технології uCoz