Наконечний Анатолій Гаврилович - начальник штабу 212-го гвардійського гаубичного артилерійського ордена Кутузова 2-го ступеня полку 8-ї гвардійської гаубичної артилерійської Віленської Червонопрапорної ордена Кутузова 2-го ступеня бригади 3-ї гвардійської артилерійської Вітебської, Хінганскій Червонопрапорної, орденів Суворова і Кутузова дивізії 5 -го артилерійського корпусу прориву 39-ї армії Забайкальського фронту, гвардії майор.

Народився 6 червня 1915 року в с. Носівці Гайсинського району Вінницької області України в селянській родині. Українець. У 1938 році закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут, працював агрономом сортового ділянки на Бершадському цукровому заводі.

У Червону Армію призваний у січні 1941 року. Член ВКП (б) / КПРС з 1943 року. У діючій армії з липня 1943 року. У роки Великої Вітчизняної війни воював на Західному 3-му Білоруському фронтах.

Учасник радянсько-японської війни 1945 року.

Начальник штабу 212-го гвардійського гаубичного артилерійського полку (8-а гвардійська гаубична артилерійська бригада, 3-я гвардійська артилерійська дивізія, 5-й артилерійський корпус прориву, 39-а армія, Забайкальський фронт) гвардії майор Анатолій Наконечний, перебуваючи у складі розвідувальної групи , 14 серпня 1945 року біля станції «Дебосье» зіткнувся з японцями. Миттєво зорієнтувавшись в бойовій обстановці, гвардії майор Наконечний О.Г. організував кругову оборону.

У бою відважний офіцер-артилерист був важко поранений, але протримався до підходу підкріплення.

У цей же день гвардії майор Наконечний О.Г. помер від отриманих ран. Похований в китайському місті Солунь.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 вересня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з японськими мілітаристами і проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії майору Наконечному Анатолію Гавриловичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, медалями.

У місті Ладижин Вінницької області України ім'ям Героя названа вулиця і встановлена ​​меморіальна дошка, а в селищі міського типу Тростянці його ім'ям названа вулиця.

ЗА ЩАСТЯ СИНА!

Він навчався, щоб стати агрономом і ростити хліб. Війна змішала хліб на корені з гаром і попелом, налетіла бурями-негараздами. Він йшов від берегів Південного Бугу та Дніпра до Кавказьких гір, потім на захід від Кубані до Кенігсберга. А після Дня Перемоги - знову на схід, до сопкам Маньчжурії. У листі до сина, менш ніж за рік до своєї героїчної загибелі, тридцятирічний Анатолій Гаврилович писав:

«Дорогий мій син Алік!

Вітаю тебе з днем ​​народження, посилаю свій фронтовий привіт і бажаю всього найкращого в твоєму житті, чого тільки може побажати батько синові. 

Ось уже четвертий рік йде важка війна за незалежність і щастя нашої Батьківщини. Хто не був на цьому війні, той не може й уявити, яку тяжкість винесли воїни Червоної Армії, захищаючи нашу Батьківщину від фашистських нелюдів.

... Дорогий сину, в житті, як на великій дорозі, може бути все. Я весь час чесно воював ... Може статися, що я загину на полі бою, і ти ніколи не побачиш мене. А тому закликаю тебе завжди берегти честь, як святиню, любити Батьківщину, а якщо буде потрібно, то і вмерти за неї ... »

Лист датований Тридцятого серпня 1944 року. А в серпні сорок п'ятому йому ще належало завершувати в боях з японцями другу світову війну ...

Це були важкі рейди по гірських стежках, у непрохідних пісках. І кровопролитні бої. І масовий героїзм воїнів Забайкальського фронту, яким командував Р.Я. Малиновський. Там, у славетному гвардійському полку, служив начальником штабу майор А.Г. Наконечний. <br> <br>

Японці відчайдушно чинили опір. Вони займали всі вигідні висоти - сопки, блокували рівнини, дороги. Особливо жорстокою виявилася битва за місто Солунь. <br> <br>

Брати місто з ходу було ризиковано: багато зосередилося тут сил і техніки японців. Розвідати таємниці ворога належало розвідникам. Одну з таких груп очолив Наконечний. З ним пішли найбільш досвідчені й сміливі - старший лейтенант бабуші, капітан Георгадзе, шофер машини єфрейтор Сирота.

У непроглядну ніч, в проливний дощ пробивалися гвардійці у розташування противника на глибину тридцять кілометрів. Зробили все, що могли. До своїх поверталися з почуттям виконаного обов'язку.

На половині шляху трапилося непередбачене. Розвідники наткнулися на чисельно переважаючого супротивника. На жменьку сміливців навалився ворожий загін у п'ятсот багнетів. 

Зайняли кругову оборону.

Бій тривав майже годину. Наближався вже світанок.

- Братики, тримайтеся! - Чувся голос командира. - Не вистачить патронів, пускайте в діло гранати. Через 20-30 хвилин тут будуть наші.

І дійсно, з боку Солуні все виразніше чулася переможна канонада наступаючих військ.

А японці стискали кільце оточення. Серед бою раптово пролунав наказ Наконечного:

- Капітан Георгадзе, приймайте командування!

Голос був такий спокійний і твердий, що розвідники очікували почути ще якісь слова, щоб зрозуміти причину наказу.

Але нічого більше не почули. Їх командир лежав, убитий ворожою кулею.

Його поховали в землі, якою він ніс свободу, де боровся за щастя свого сина і всіх дітей світу.

«Овіяні славою імена. Герої Радянського Союзу - уродженці Вінниччини ». 2-е видання, перероблене і доповнене - Львів: «Маяк», стор 179-181.

Відмінно діяли воїни 8-ї гвардійської артилерійської бригади. Її 212-й гвардійський гаубичний артилерійський полк, яким командував гвардії полковник І.В. Турченко, рухаючись за маршрутом Солунь, Ванемяо, підтримував бойові дії передового загону 17-ї стрілецької дивізії. Полк проходив по гірничо-лісовій місцевості, де ще знаходилися великі групи піхоти і кавалерії супротивника. Перед виступом полковник І.В. Турченко організував безпосередню охорону і вислав розвідку шляху, яку очолив начальник штабу гвардії майор А.Г. Наконечний. <br> <br>

У цей день [14 серпня 1945] стемніло раніше звичайного. Обважнілі хмари лежали майже на землі. Непомітно став накрапати дощ. Колона полку повільно рухалася між сопками. Машини зрідка освітлювали дорогу. Наближаючись до станції Дебосье, на світанку полк зустрів понад піхотного батальйону японців і до двох ескадронів кінноти з артилерією. Наші батареї з ходу відкрили ураганний вогонь. Японці строчили з кулеметів і з криками «банзай!» Кидалися на позиції 3-й і 1-й батарей 212-го гвардійського гаубичного артилерійського полку. Коли японці виявилися настільки близько до знарядь, що вогонь гаубиць вже не міг вражати супротивника, командири батарей гвардії капітани Е.А. Злигостев і І.Б. Ковальов з гранатами в руках повели бійців на ворога. Японці не витримали сміливого натиску радянських воїнів і, покидавши зброю, стали здаватися в полон, лише незначній частині кіннотників вдалося піти в ліс.

При поверненні з розвідки, в дорозі, загинув начальник штабу полку гвардії майор Анатолій Гаврилович Наконечний.

Рухаючись з чотирма розвідниками в 30-40 кілометрах попереду колони, він проїхав по заданому маршруту і, освоївши його, повернув в полк. В районі невеликого населеного пункту розвідники зустріли значну групу японців. Від несподіванки ті спочатку розгубилися й кинулися в ліс, але швидко оговталися і вирішили атакувати радянських бійців. 

Нерівний бій тривав недовго. Незабаром у гвардійців скінчилися патрони. Майор Наконечний наказав приготувати ручні гранати і з вигуком «За Батьківщину!» Пустив їх в хід.

Шалена куля обірвала життя хороброго радянського офіцера в той момент, коли підійшла друга розвідувальна група полку і японці, кинувши убитих, бігли в ліс.

За доблесть і відвагу, проявлені в бою, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 вересня 1945 року гвардії майору Анатолію Гавриловичу Наконечному було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.