Кажуть, що велике видно на відстані... Чим далі в історію відходять роки Великої Вітчизняної війни, тим краще осягається подвиг нашого народу, його мужність і героїзм, самопожертва і незламна дружба в боротьбі з орогом. Важкі випробування випали на наших односельчан в роки Великої Вітчизняної війни. Через місяць, 22 липня 1941 року воно було захоплене гітлерівцями. Особливих боїв в нашій місцевості не було. Фашисти як смерч прокотилися по подільському краю і встановили свій жорстокий режим влади. В той час носівчани жили дуже бідно. Чоловіків було забрано на фронт, а в селі залишились тільки жінки, старожили і діти. Але треба було якось жити, тому пшеницю, яка залишилась на полях збирали вручну. В селі фашисти стросту призначили не одразу. Його всі повинні були слухатись і виконувати всі його накази. Коли настала зима, то німці почали забирати їхній одяг. Разом з поліцаями ходили від хати до хати і відбирали харчі: картоплю, молоко, курей, яйця. Забирали також свиней, різали їх і їли. Ніхто не мав права протистояти цим порядкам, бо міг би бути одразу ж розстріляним. На весну треба було братись до сівби, але коней не було, тому почали використовувати корів. Їх запрягали в плуг, таким чином орали, а потім сіяли. В основному працювали жінки і діти. Дуже лютували поліцаї. Вони відправляли молодих хлопців і дівчат до Німеччини. Десь у 1942-1946 рр. поблизу села в лісах почали діяти партизанські загони. Носівчани налагоджують з ними зв’язок. Але особливо активних військових операцій на території села не проводили тому, що залізнична колія - основне місце диверсійних дій - проходила далеко, ближче до села Мітлинці. Односельчани тільки підтримували партизан харчами, одягом, медикаментами, переховували у складний час. Мабуть, і тому фашисти були більш зосереджені на Мітлинцях (згодом це село німці спалили до тла). Визволення в наше село прийшло весною 1944 року. Це сталося 14 березня. Йшли рясні дощі, розтавав сніг. Це спричинило дуже сильне болото. Німці відступали через село в нарямку на Косанове і Щурівці. Вони рвались до Південного Бугу. Але наші солдати обійшли через ліс і на річці їх зустріли. Бою за село небуло. Фашисти тікали і не думали давати відсіч. Односельці згадують, що 14 березня радянські солдати стукали у вікна і кричали: "Ви визволені!" У панській Леваді німці залишили навіть зброю, ковдри, одяг. Так поспішали, що не встигли забрати. А один фашист віз підводу медикаментів через село, і коли носівчани хотіли забрати ці медикаменти, то він висипав їх у болото. Його, звичайно ж, покарали. З великою радістю зустрічали носівчани своє визволення, хоч і багато було смутку в тій радості. Не повернулись додому 114 односельчан. Навіки полягли на чужій землі. Тому не щезне з пам’яті людської, не піде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашизмом. Автор: вчитель історії і правознавства СЗШ І-ІІІ ст. с. Носівці Руренко Майя Василівна
|