Село Носівці розташоване на тій території України, яка з давніх часів має назву Поділля. Поділля—це сучасна Вінницька та Хмельницька області. Територія Поділля під назвою Пониззя до 14 ст. входила до складу Галицького князівства. Поділля заселене з найдавніших часів. Наше село Носівці є одне з найстаріших на гайсинщині. В одному із старих довідників про наше село так і написано:… По проданию— село весьма древнее: оно существовало раньше не на том месте что тепер, а гораздо ниже по той же речке и долине…

   Наскільки відомо із історико— статистичних матеріалів, опублікованих у 19 ст., село Носівці належало князям Коротким.. За переказами відомо, що першим князем села був Данило Короткий, якому предки нашого села платили оброк грошима та натуральний. Про князів Коротких є опублікований запис в історично— статистичному довіднику. Отже, ці відомості пітверджують слова, що село дуже давнє. Потім Носівці перейшли у володіння феодалів Слупичів, як посаг за онукою князя Богдана Короткого—Явдокією Красносельською, з якою один із Слупичів одружився. У різні часи село переходило від влади одного феодала до іншого. Так, наприклад, в 17 столітті село Носівці вже належало князям Вишневецьким, потім землевласнику Рутьковському. У 1672р. При сприянні гетьмана Дорошенка, турки захопили Поділля і володіли ним до 1699 року. Після поразки Дорошенка у 1676 році турецький султан намагався використати популярність Богдана Хмельницького, призначив гетьманом свого ставленика—Юрія Хмельницького і надали йому звання князя. При допомозі Юрія Хмельницького турки спробували захопити Чигирин і Київ, але під час обох чигиринських походів у 1677-1678 роках загарбникам була дана відсіч об'єднаними силами українських козаків і селян та російського війська. Сторицею турецького ставленика Юрія Хмельницького став Немирів, звідки він мав управляти Південною Київщиною і Брацлавщиною. Проте незабаром Юрія Хмельницького вбили за наказом турецького воєначальника.

   У 1669 році турки скористались тим, що жителі нашого села були на пасхальному богослужінні, вчинили набіг, спалили церкву і знищили майже все село, багато людей вбили, а деяких живих забрали у полон. Врятувались лише ті, хто встиг заховатись в підземних ходах, що й дотепер існують у селі, але частина їх завалена. У цій страшній турецько-татарській розправі наступники предків назвали винним турецького ставленика, зрадника українського народу. Народ оспівав Ю. Хмельницького такими словами:

Ой Юрію Хмельниченьку,

Батька ж ти негідний,

Немирівський гетьманенку,

Слуга турків вірний.

Запродав єси Україну,

За турецькії дари,

Топчуть її нещасливу,

Турки та татари.

На Носівці поглянь еси,

Що вони вчинили:

Розграбили, попалили,

Три хати лишили.

Люди в ясирі—люди й в лісі,

В темному блукають

Батьки діточок—батьків дітки—

Плачучи шукають.

   В першій половині 18 століття Носівці належали землевласнику Бобру, потім Красельському, але старожителі села розповідають про ще однго землевласника Бабштинського, який став до влади після першого польського повстання. Але під час свого володарювання Бабштинський кілька разів здавав село в оренду двом німцям—братам Кльорам. По закінченні строку оренди Бабштинський правив селом сам. Щедо скасування кріпацтва, Бабштинський працею селян—кріпаків збудував собі з цегли розкішний палац, магазин для зерна і ще один житловий будинок та кілька будівель господарського призначення. Після реформи 1861 року селяни одержали на 183 двори 1279 десятин 609 сажнів надільної і на 6 дворів 37 десятин 2265 кв сажні чинтової землі. За надану землю був встановлений великий викуп. Решта земель в селі залишилась за поміщиком Бабштинським. Бабштинський залишив собі кращу частину земель і обкопав їх ровом. Селяни після скасування кріпосного права перестали залежати від поміщика особисто, але зявиласть нова залежність  - економічна. Тому люди змушені були найматися працювати у того ж поміщика за мізерну платню.

   Роки йшли, населення збільшувалось, у дворах почали виділятись нові двори. Внаслідок цього земельні наділи зменшувались. Почався процес безземелля і малоземелля селян. У 1892 році у селі було вже 259 дворів і 1916 жителів.       На початок 1897 року—283 двори і 1968 жителів. В цей час деякі селяни, не маючи свого тягла та сільськогосподарського знаряддя праці, почали здавати свою землю в оренду. Це дало можливість багатьом селянам збагатіти. Багато безземельних і малоземельних селян полишали рідний край і йшли в мандри в пошуках кращого життя.

   В лютому 1918р. в селі встановлюється радянська влада, яка проіснувала відносно недовго, бо село окупували німецько — австрійські війська. В кінці листопада цього ж року окупантів було вигнано із місцевості. Після закінчення війни СРСР охопила колективізація селянських угідь. Цей процес не оминув і нас. 15 червня 1923 року в селі організувалась трудова комуна під назвою "Носовецька зірка”. Спочатку в комуні працювало лише 30 чоловік і господарстві крім землі було 2 коней, 3 корів, 9 овець, 1 плуг, 1 борона і 1 віз. В рік заснування комуни в селі було 707 дворів і проживало 2833 жителів.

   В 1930 році колгоспники перейменували свій колгосп "Зірка” на імені Петровського, який носив цю назву до 1959 року. В 1959 колгоспники колгоспу "Гігант” та ім. Петровського створили один великий колгосп ім. Леніна.